Арсен Мірзоян розповів телеканалу ТВі про враження від туру #підтримаємосвоїх

Одна бабуся у Сєвєродонецьку сказала: "Щоб вам на сцену бомба впала"

Підтримаємо своїх Щоденники з зони АТО (продовження. початок теми  у №4523)

... Потім було місто Кремінне. Величезний стадіон заповнений народом. Тут уже спокій жителів і артистів охороняли не лише міліціонери (більшість з них — чарівні жінки), а й бійці спецпідрозділів і загін міліції з Житомира, бійці якого вже п’ятий місяць стоять на блокпостах. Може через те, що ще недавно це місто було прикордонною смугою, оточене блокпостами. А поблизу селища Стара Краснянка Кремінського району сепаратисти з різних сторін, в тому числі з боку житлового сектора, атакували блокпост українських військових. Навколо міста точилися кровопролитні бої. Багато біженців, особливо з маленькими дітьми.
Наталя ПЛОХОТНЮК | спеціально для «Хрещатика» Фото автора

Зате на місцевому базарі жінки жваво обговорювали майбутній концерт, пліткуючи про особисте життя артистів й жаліючись, що через війну на сході й закриті шахти їхні родини змушені бідувати. Саме місто, порівняно зі Сватовим, виглядало страшенно занедбаним і безлюдним.

Концерт під дулами автоматів

Про мир, що поступово повертається до Сєверодонецька, свідчила площа, заповнена місцевими жителями з українськими прапорами, надзвичайно тепла атмосфера концерту і численні зворушливі відгуки. Глядачі разом із Ярмаком співали «Моя страна не упадет на колени», а з гуртом «Мед Хедс» — хіт «Надія є!».

В Сєверодонецьку на площі Перемоги теж зібралося чимало людей. Кажуть, було тисяч вісім. Для такого великого міста не так уже й багато. Це, звичайно, не означає, що тут багато противників України — два місяці окупації міста донськими козаками і обстріл щоночі й щоранку багатьох напоумили в тому, що війна буває «хорошою» тільки якщо вона далеко і в ній не вбивають близьких. Втім, і ті, хто прийшов на концерт, явно дотримуються дуже різних позицій. Проукраїнських, але різних. Є й просто кон’юнктурники, які розуміють, що українська армія прийшла в Сєверодонецьк надовго, і життя налагоджувати треба з урахуванням цього факту. Багато хто говорив: «Нам усе одно, під яким прапором жити,— аби не було війни!». Але дуже приємно було бачити величезну кількість української державної символіки. Стільки, мабуть, в Сєверодонецьку не було ще ніколи. Особливо порадувала молодь, зокрема футбольні фанати з величезним державним прапором. Юнаки й дівчата прийшли прямо з футбольного матчу між командами бійців АТО й ветеранами київського «Динамо». Очолили молодіжний флешмоб підприємці Максим і Дмитро. Відрадно, що на концерті практично не було п’яних. Ніколи не погоджуся з тими, хто каже, що схід — це не Україна. На Слобожанщині люди асоціюють себе тільки з Україною. Ви б бачили, з якою надією в очах, з якою щирістю вони вигукували «Слава Україні! Героям слава!». І співали гімн України.

Але все це відбувалося під охороною не лише міліції, а й близько сотні озброєних людей у балаклавах і без них, які оточили площу і знаходилися серед глядачів. Щоправда, на них не дуже звертали увагу, хоча й остерігалися. Як нам пояснили, це бійці добровольчих загонів, підпорядкованих МВС, з Житомира, Чернігова, Тернополя, Львова, Вінниці, навіть з Луганська та «Айдару» охороняють нашу безпеку й спокій місцевих жителів, принагідно виловлюючи в натовпі підозрілих людей.

«Наш тромбоніст Валерій Чесноков із Сєверодонецька, тому нам вдвічі приємніше було виступати на центральній площі міста,— каже Вадим Красноокий, гурт «Мед Хедс».— Ми разом із глядачами співали пісні, обмінювались енергією. Вони пережили нелегкі часи, й ми раді, що вдалося підзарядити їх позитивом. Відчувалося, що в цьому місті багато людей, які не уявляють іншої Батьківщини для себе, окрім України, саме для них ми влаштували прем’єру пісні, яку написали за кілька днів до приїзду в Сєверодонецьк.

Далі були Слов’янськ, у якому базується 95-та аеромобільна бригада, Краматорськ — штаб сил АТО й Харківський госпіталь.

Бійці 95-ї аеромобільної бригади містяться в санаторіях Слов’янського курорту (у мирний час відомого далеко за межами України).

Після звільнення Слов’янська 95-та аеромобільна бригада перебралася з лісу, де дислокувалася і звідки воювала останні три місяці, в місто. «Ми зайшли на базу, коли місто вже було під контролем армії і Нацгвардії. Гвардійці виставили свої пости, ми виставили свої — так чергуємо, підтримуємо порядок. Частина бригади служить як конвой. Ми проводимо колони зі зброєю, їжею, медикаментами та рештою всього, що потрібно війську, на передову — в зону, де йдуть бої. Щоб хлопці мали чим працювати»,— розповідають десантники. Окрім того, спецназівці чистять місто — повертають до мирного життя, паралельно із Нацгвардією та міліцією вичищають Слов’янськ від зброї, що її покинули бойовики, коли виходили з міста. «У підвалах багатоповерхівок знайшли склади з російськими снарядами, стрілецькою зброєю та патронами до неї,— розповідає те, про що можна розказувати, старшина Василь.— Викриваємо і розбираємо покинуті бойові точки сепаратистів на околицях Слов’янська. Добротно вони там окопалися: дзоти, бункери, спеціальні укриття з бетонних плит. Місцеві кажуть, що з 2002 року ці укріплення готувалися». З російсько-українською війною ті дивні, як на мирне око, будови мешканці Слов’янська ніколи не пов’язували. Місто було кримінальним центром Донеччини, його, що називається, «тримав» наркобізнес. Тож уважалося, що всі ці укріплення належать місцевій мафії, яка спеціалізувалася на оптовій дистрибуції легких і тяжких наркотиків у південно-східному регіоні. «В місті багато людей, які за своїм зовнішнім виглядом підпадають під означення «контингент» — алкоголіки й наркомани, колишні ув’язнені. Серед них, як нам стало відомо, мають намір розчинитися бойовики, зокрема снайпери, які повернулися в місто під виглядом мирних жителів. Тож працюємо ще й з людьми,— пояснює Василь.— Більшість городян дуже втомлені війною, не хочуть знову крові. Прагнуть якнайшвидше повернутися до мирного життя. І всіляко армії допомагають».

А бійці живуть на справжньому курорті, правда, дуже побитому снарядами й кулями. «Солене озеро і грязі-і-і»,— мрійливо кажуть хлопці.— Ну, грязі — це не головне. Грязі ми і в лісі, і в степу, де перед тим стояли, набралися. А от озеру,— посміхається Василь,— як діти, раділи. Побачили — побігли купатися. Заходимо в кімнати, а там — світло, ліжко, унітаз. Вода в крані тече, руки з милом помили. Втіха — неймовірна! Ніколи не думав, що буду так усим цим тішитися. Елементарні зручності, людські, якщо це можна так сказати, умови, коли ти спиш і на голову тобі не крапає,— от що, виявляється, солдатська радість».

Киянин Юрій Строганов, який строкову службу проходив у 79-й аеромобільній бригаді, пішов захищати країну добровольцем: «А хто це зробить, крім нас? Доводиться воювати не лише з місцевою гопотою, а й з найманцями з Іраку, Росії, Польщі, Чечні». На війні чоловік уже п’ятий місяць, а вдома на нього чекають мати й дружина. Юрій переконаний, що головне зараз — наглухо закрити кордони. Бо без цього хаос буде продовжуватися, й ніяка Європа нам не світить.

«Всі вже втомилися від війни,— каже Віталій з Житомира.— І у всіх, хто воює, сильно змінився погляд на світ, на життя. Головне — вижити, дожити хоча б до вечора! У мене з’явилося майже сто рідних братів, які підтримають у дрібницях і врятують від смерті.
Наймолодший десантник — 18-річний Михайло з Житомирщини — пішов служити на контракт уже під час АТО. Юнак переконаний, що його місце, спортсмена й громадянина, саме тут — на передньому рубежі країни.
Бійці в основному сповнені оптимізму й волі до перемоги, але вигляд українська армія має далеко не найкращий: одягнені й екіпіровані за принципом «хто в що вп’явся, хто що доп’яв»... Більше схоже не на Збройні сили країни, а на партизанські загони та підпільні групи.

У Слов’янську учасникам туру — артистичного десанту — довелося співати в актовій залі санаторію, стеля якого була пробита снарядом. Через пил, який не встигли прибрати, артистам було важко дихати, не те що співати. Але теплий прийом, який влаштували бійці 95-ї аеромобільної бригади, перекрив усі незручності.

— підкреслив начальник штабу бригади і вручив дівчатам великі букети квітів.

Сьогодні Слов’янськ повертається до мирного життя. Але війна постійно нагадує про себе: зруйновані будинки й боєприпаси, залишені бойовиками, скалічені душі людей...

Дорога від Слов’янська до Краматорська була вже геть прифронтовою. Спалені, зруйновані будинки... В обидва боки йде військова техніка з бійцями на броні, а вздовж дороги, на кілька кілометрів — нескінченні могили (з вінками, хрестами, табличками, номерами й просто насипані горбочки землі). Довершують фронтовий пейзаж обгорілі залишки українського танка й БТРа (окремо валяється башня, далі — гусениці, траки). І блокпости... Добре, що наш автобус ішов під конвоєм двох БТРів з озброєними десантниками на броні й двох вантажівок!...

http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/4527/a … 71522.html