"ПІДТРИМАЄМО СВОЇХ" - КОНЦЕРТНЫЙ ТУР ПО УКРАИНЕ
Сообщений 541 страница 550 из 642
Поделиться5412014-09-17 07:34:05
- Администратор
- Уважение: +28
Поделиться5422014-09-17 07:34:29
- Администратор
- Уважение: +28
Поделиться5432014-09-17 07:34:58
- Администратор
- Уважение: +28
Поделиться5442014-09-19 07:13:53
- Администратор
- Уважение: +28
Н. Приходько: «Ми ще й Кубань заберемо, і Воронеж, і Крим…»
Минулої суботи в приміщенні розважального комплексу «Кабаре» відбулася запланована прес-конференція з організаторами та виконавцями Всеукраїнського концертного туру «Підтримаємо своїх» у Білій Церкві. |
|
Прем’єрний спіч у якості організатора й знаного фронтового волонтера виголосив білоцерківський політик, депутат Білоцерківської міської ради Олександр Ліневич. Зокрема, розповів про свої тримісячні звитяги на ниві забезпечення військовослужбовців ЗСУ необхідним спорядженням, продуктами харчування, медикаментами тощо.
Саме в контексті збору коштів для воїнів АТО «намалювалася» ідея залучити провідних українських виконавців, організованих під егідою патріотичного артпроекту «Підтримаємо своїх». Концерт справді благодійний, адже артисти відпрацювали безкоштовно, а всі кошти з продажу квитків невдовзі витратяться на військо.
Наразі пропонуємо кілька найголовніших реплік від зірок. Так Н.Приходько на запитання щодо втрати російського шоу-ринку відповіла, що наразі виступи в Росії сприймає радше як дискредитацію перед національною спільнотою. Я, каже, не раб і дуже щаслива, що українка. Щодо прогнозів стосовно майбутнього Донбасу, то пані Настя розвеселила загал відвертою сентенцією, мовляв не впадаймо в паніку: Донбас повернемо, ще й Воронеж зачепимо, і Кубань, і Крим.
Відомий бандурист Я.Джус наголосив, що справжні артисти зобов’язані бути патріотами, адже лозунг Майдану «артист дорівнює борець» тепер не менш актуальний, ніж півроку тому.
М.Кудрявцева визнала, що відчула війну на власній шкірі. Це справді страшно, але не так, як здається з Києва, адже поряд вірні побратими, які в жодному разі не зрадять.
Гурт «Рай бенд» зауважив, що вони творять не лише для військових, але й цивільних людей із постраждалих регіонів. Кажуть, робимо все заради повернення миру.
П.Табаков подякував організаторам за можливість долучитися до надважливої справи. «Ми артисти, як і військові, як волонтери, теж підкидаємо своїх дров у спільну топку перемоги.
Натомість Т.Матвієнко висловила сподівання, що зібрані кошти не загубляться в просторі, не кануть у Лету, а будуть направлені саме туди, куди планувалося від початку.
Завершували коротенькі «зіркові» резюме виконавці популярної групи «Пара нормальних». Зокрема, наголосили, що, незважаючи на фінансові втрати, гурт підтримував, підтримує й надалі підтримуватиме українську армію. Не все, кажуть, у цьому світі вимірюється російськими грошима.
Р.S. Сам концерт пройшов «на ура»: багато людей, тепла домашня атмосфера, патріотичні флюїди й натхненне виконання популярних пісень від провідників українського «шоу-бізу».
Олександр Виговський
Поделиться5452014-09-19 07:15:04
- Администратор
- Уважение: +28
| «Підтримаємо своїх» у штабі військових дій |
Капелан — психолог, воїн і духовник
Нас зустрічає військовий священик отець Тарас і показує капличку в солдатському наметі. Тут можна поставити свічку, порадитися з капеланом, розповісти йому про наболіле. Для солдатів і офіцерів отець Тарас більше ніж психолог, політрук, духовна особа. Він розповідав про патріотизм бійців, розмову з полоненим сепаратистом, про складні запитання, які ставлять солдати. А також про те, чому малюнки дітей роблять для військових на фронті те, чого не може зробити ніщо інше.
«Бог на стороні правди, на нашій стороні тому, що ми захищаємо свою землю, територіальність України. Не ми зайшли на територію Росії. Ми на своїй землі. Тут хлопці захищають саме свою сім’ю і сім’ї всієї України».
Отець Тарас, на якого вдома, у Західній Україні, чекають мати, дружина й троє дітей, пішов на війну за велінням совісті: «Добровільно: не хотів сидіти вдома біля телевізора і просто спостерігати за усім, що відбувається,— сказав він.— Тут я молюсь за здравіє й упокій бійців, допомагаю духовно. У кожного свої сімейні й психологічні переживання. Я віддаю тут усього себе Богу, солдатам, офіцерам, перемозі нашої армії».
На запитання, чи сповідуються йому хлопці, коли їм страшно, священик відповів, що у тому, що їм страшно,— ні. У тому, що психологічно втомилися,— так. На думку отця Тараса, кожна людина рано чи пізно хоче додому.
«А якщо трапиться так, що полонений російський солдат чи сепаратист попросить вас про сповідь, погодитеся?»,— запитуємо у нього.
«Для мене як для священика немає різниці. У мене був випадок, коли я сповідував пораненого сепаратиста, який попросив про сповідь. Я не знаю його подальшої долі. Але молюсь за нього. Всі ми християни: у нього хрестик і у мене хрестик. Головне — допомогти йому в тому становищі, в якому він опинився».
Отець Тарас розповідає про найяскравіше враження за час служби на війні.
«Один офіцер просто плакав. У нього душа боліла всередині. У нього було 33 бійці, а залишилося — 8... Поранені й убиті... Чоловік, людина, воїн, метр вісімдесят на зріст, а плаче, як дитина. І все питає в мене: «Батюшко, що робити? Як жити?!». Я, як міг, заспокоїв його, він попросив помолитися, освятити його бійців. Ми разом помолились, освятили. І було видно, що йому стало легше, якийсь тягар з його душі спав. Але бувають випадки, коли ти просто не можеш дати відповідь. Я поговорив з солдатом, офіцером і відчуваю, що не зміг до нього достукатися, і біль, тривога продовжують крутитися у нього всередині. За солдатів молюсь не лише я, а й усі священики, й ці молитви їм теж допоможуть. А наше суспільство, я думаю, взагалі змінить ставлення до військових. Престиж військового повинен бути дуже високим. Я бачив по телевізору кілька дуже хороших рекламних роликів, вони піднімають дух патріотизму, гордості за нашу армію. І я пишаюся нашими солдатами».
Батьки Олексія Дмитрашківського отримали на сина похоронку, в той час коли він продовжував виконувати свій обов’язок в зоні АТО
Прес-центр штабу АТО міститься у звичайному армійському наметі-вагончику. Військові кореспонденти мають вигляд загнаних коней. Адже їм доводиться постійно бути в центрі всіх подій і при цьому давати інформацію, виважуючи кожне слово.
Речник штабу Олексій Дмитрашківський з червоними від безсоння очима не так уже й радий спілкуванню зі своїми цивільними колегами. І насамперед через те, що, окрім журналістської роботи, веде ще й переговори з терористами, які захоплюють у полон бійців української армії й волонтерів. Але про це — трохи згодом.
Підполковник Дмитрашківський назвав усе те, що зараз відбувається на сході країни, «гібридною війною», яка включає в себе інформаційну війну, українсько-російський збройний конфлікт і громадянську війну. Як приклад зовсім свіжої інформаційної війни, полковник навів ситуації: його батькам хтось надіслав повідомлення, що Олексій Дмитрашківський загинув. Інша ситуація: в Івано-Франківській області жінки, називаючись «солдатськими матерями», перекрили дорогу, щоб не пустити юнаків на військову службу. Тоді офіцер зупинив колону, вивів хлопців-призовників і сказав: «Де ваші мами? Йдіть до них і можете їхати додому». Із колони вийшло лише п’ятеро. А хто ж решта тих жінок? «А це — група підтримки»,— пролунало у відповідь.
«Якби Росія активно не допомагала сепаратистам і усіляким відморозкам зброєю, технікою й людьми, війна б давно вже закінчилася,— переконаний офіцер.— Українські Збройні Сили могли б давно вже взяти штурмом Луганськ і Донецьк і викурити звідти ворогів. Але ж там досить багато мирного населення. Ми давали людям можливість покинути небезпечні міста, виїхати. Але найстрашніший ворог — це ті, хто поруч. Ось дивіться, сьогодні вранці терористи розстріляли колону біженців. Загинуло багато дітей. Згоріли заживо. Люди йшли під білими прапорами. Всі міни лягали точно в ціль. Висновки самі може робити.
Чи важко працювати журналісту на війні? Як вам сказати... У нас немає вихідних, відпочинку (з п’ятої ранку ми вже на позиціях), часто буває відсутній Інтернет, журналісти воюють без бронежилетів».
Слово за слово, й підполковника Дмитрашківського вдалося витягнути на розмову. Сам він родом із Рокитного, що на Київщині. Вся родина — військові. Тобто як він сам каже, у нього не було іншого виходу, ніж продовжити династію. Закінчив Київське суворовське військове училище. Потім — Васильківське військово-повітряне технічне училище. Починав службу в Сибіру техніком літака. Адже з дитинства Олексій був переконаний, що головне для чоловіка — бути надійним захисником свої родини й своєї Батьківщини. Вдома за Олексія переживають батьки, кохана дружина й 19-річний син-студент, майбутній адвокат. Ідеалом жінки для бойового офіцера є його мама й дружина.
Найголовнішою проблемою української армії прес-офіцер штабу АТО вважає те, що їй не вистачає розумного суспільства і грамотних командирів, а звідси — і зневажливе ставлення до армії. Незважаючи на тяжку форму цукрового діабету, Олексій не полишає службу. Без цього він не уявляє себе. «В армії найголовніше — навчитися підкорятися. Я цьому навчився лише через 15 років служби!» — каже він.
Найбільше офіцер жалкує за втраченим часом, який міг би витратити на навчання. І вже (говорить напівжартома-напівсерйозно) був би генералом. У його родині вже є два генерали, тож є на кого рівнятися. Олексій каже, що він через свої лінощі до науки по шість років проходив старшим лейтенантом і майором. А підполковника отримав лише за АТО. За станом здоров’я він міг би сидіти вдома чи десь у Києві в штабі, але офіцер запевняє, що не зміг би з цим жити, вважав би себе зрадником. Під час боїв за аеродром Луганська загинув його родич.
«Коли я віз страшний «вантаж 200», просто не знав, що і як я скажу його рідним. Хіба міг би після цього я покинути зону АТО? А ще я постійно згадую бійців і офіцерів із 95-ї повітряно-десантної бригади, які 13 травня потрапили в засідку біля села Жовтневе,— розповідає Олексій Дмитрашківський.— Шестеро вбитих, багато поранених. Коли ми їх переносили до вертушки, у мене все було в крові — одяг просяк наскрізь, руки, обличчя, кров хлюпала навіть у берцях. Хлопець помер у мене на руках. І змивати ту кров не хотілося. Було лише одне бажання: відплатити за ці смерті».
Підполковник Дмитрашківський мріє про те, що війна скоро закінчиться. А ще мріє про власний будиночок десь біля озера, де б у вільний час можна було порибалити. Мріє про спокій і маленьку онучечку... І про велику миску капусняку.
Поки ми розмовляли з начальником прес-служби штабу АТО, у нього не замовкав телефон. Було видно, що офіцер чимось дуже стурбований. Він то когось заспокоював, то щось з’ясовував, переконував, вів переговори. Як виявилося, Олексій уже неодноразово допомагав людям визволяти з полону їхніх рідних. Тут була та ж ситуація: у полон до сепаратистів потрапили двоє місцевих волонтерів, які допомагали нашим бійцям продуктами, медикаментами, гуманітаркою. Після тривалих перемовин із місцевими ополченцями вдалося домовитися, що чотирьох полонених волонтерів обміняють на сина одного з бойовиків. Аж тут телефонує в істериці дружина одного з волонтерів і кричить, що чоловіків бойовики ведуть розстрілювати. Тут уже Дмитрашківському було не до журналістів. Але все вдалося владнати. Секретами підполковник не поділився.
Начальник клубу штабу АТО, або замполіт, блакитноокий блондин Максим закінчував військову кафедру університету ім. Шевченка, коли в країні почався військовий конфлікт. І юнак зі студентської лави потрапив до 95-ї бригади. Правда, 1 березня він встиг одружитися, а наступного дня його викликали у військову частину. 8 березня юнак був уже в зоні АТО. З того часу він жодного разу не бачив своєї молодої дружини. Тому всі мрії хлопця, окрім закінчення війни, спрямовані на зустріч із коханою й на величезну сковорідку смаженої картоплі. Для мами Максим знаходиться на полігоні на навчанні. Головне завдання лейтенанта — щоб у бійців і офіцерів не було інформаційного голоду. Щодня солдати мають змогу між виїздами на бойові завдання дивитися на великому екрані фільми й новини, слухати радіо. А на імпровізованій сцені (дошки, покладені в багнюку) інколи виступають артисти, переважно з Харкова.
Приїзд артистів з Києва викликав справжній фурор. Бійці різного віку, соціального стану й достатку (це було видно з обмундирування), родів військ підспівували всім виконавцям, реготали до нестями над жартами Арсена Мірзояна й Дмитра Оскіна, танцювали разом з Тонею Матвієнко. А потім дружною компанією артисти обліпили БТР і під бурхливі оплески зробили почесне коло аеродромом.
Далі дорога наша повела на Харків...
Поделиться5462014-09-19 07:18:14
- Администратор
- Уважение: +28
Тоня Матвієнко - про допомогу бійцям зони АТО
Поделиться5472014-09-19 07:19:37
- Администратор
- Уважение: +28
Благодійний концертний тур "ПІДТРИМАЄМО СВОЇХ" (Повний відео звіт)
Поделиться5482014-09-19 22:07:06
- Администратор
- Уважение: +28
Кому шкарпетки й бушлати, а кому ноутбуки. На що волонтери витратять зібрані на армію кошти?
Олександр Ліневич відзвітувався за зібрані кошти на концерті "Підтримаємо своїх" і пообіцяв розподілити 253 тис. 839 грн. між волонтерськими групами Білої Церкви
Вчора в ресторані "Кабаре" відбулася прес-конференція найбільш відомих волонтерів міста, яких зібрав за одним столом політик, громадський діяч, а нині ще й волонтер Олександр Ліневич, який нещодавно організував в місті благодійний концерт "Підтримаємо своїх" за участю зірок української естради.
Усі виручені під час концерту кошти пан Ліневич обіцяє розподілити між найбільш відомими волонтерськими групами міста. Під час прес-конференції були зачитані потреби різних волонтерських груп, зокрема, групи Юрія Москаленка, який не прийшов на зустріч з пресою, але надіслав перелік потреб військових, якими він опікується.
Також не прийшов на прес-конференцію, але надіслав список потреб, замполіт 72 бригади Анатолій Штефан. На його думку, 72 бригада нині має потребу в двох ноутбуках і двох модемах.
Списки потреб інших батальйонів та полків (на прес-конференції зачиталися потреби добровольчого батальйону "Київська Русь", батарей та дивізіонів зенітно-ракетного полку, підрозділів 72 бригади та ін,) мало чим різнилися між собою, майже кожен волонтер акцентував увагу на змінній формі, термобілизні, технічних засобах для укріплення бліндажів, спальниках, бронежилетах та кевларових шоломах
Також потреби бійців АТО озвучили волонтери нашої спільноти, зокрема, Марина Борозенець, яка опікується новоствореним підрозділом розвідки 72-ї ОМБР (дивіться її пости нижче) та координатор волонтерської групи "Час змін" Костянтин Климчук, який зачитав потреби зенітно-ракетного полку. (Повний список дивіться тут:
http://vk.com/wall-65138630_4314)
Крім волонтерів на прес-конференції були присутні військові, зокрема, бійці батальйону "Шахтарськ" та 72 бригади. Військові попросили волонтерів координувати свої дії, бо не раз були випадки, що на передову потрапляли мішки берців і жодної військової форми та розкритикували потреби Анатолія Штефана, які на їх думку не відповідають дійсності.
Бійці "Шахтарська" повідомили, що на порозі морозів, коли армія не забезпечена до кінця теплою білизною, шкарпетками та бушлатами, інформація про потреби 72 бригади у виконанні Штефана щодо двох ноутбуків та модемів виглядає, м'яко кажучи, несерйозно.
На що ж підуть волонтерські кошти і чи отримає Анатолій Штефан затребувані ноутбуки запитаємо в Олександра Ліневича після "освоєння" даних коштів.
Поделиться5492014-09-20 08:36:29
- Администратор
- Уважение: +28
Ярмак, на благодійному концерті "ПІДТРИМАЄМО СВОЇХ"
Поделиться5502014-09-20 08:44:35
- Администратор
- Уважение: +28
ещё фото с концерта в городе Белая Церковь с вКонтакте
