Історія людей, що визволяли Київ від окупантів

6 ноября 2013, 23:30

Перемога одна на всіх, але для кожного - своя. Київ визволяли представники всіх народів Радянського Союзу. Після війни хтось залишився в Україні, хтось повернувся на свою батьківщину. А для декого - 70 років було мрією хоч одним оком поглянути на вже мирні місця, де пережив запеклі бої Великої Вітчизняної. Завдяки ініціативі Першого Національного, на святкування нинішньої річниці до Києва із Тбілісі змогла приїхати одна з визволительок української столиці - Івліта Кучаїдзе. Емоції, сльози і радість ветерана бачила Оксана Плаушевська.
Сьогодні у серці воєнної медичної сестри змішались і біль, і радість. Вона навіть не мріяла про те, щоб приїхати в Україну, де провоювала страшні півтора року Великої Вітчизняної. Івліта Кучаїдзе каже: єдине, що хочеться згадувати сьогодні - момент Перемоги.
Івліта Кучаїдзе, ветеран Великої Вітчизняної війни:
Не знаю, языком не могу выразить такие вещи, некоторые плакали. Я не знаю, как передать радость - это был радость.
А до цієї радості - страх і єдине на всіх бажання перемоги. Нині Івліта Георгіївна твердо крокує парком Слави української столиці і згадує - було важко, але навіть думки здаватися не допускали.
Івліта Кучаїдзе, ветеран Великої Вітчизняної війни:
Работа была тяжелая, молодая девочка была и сила была - таскала этих раненых на костылях. Я всегда вспоминаю первого раненого у меня который был, даже фамилию помню - Тимохин Дима - москвич, потом Черный Павел был из Донбасса, был Капшук Валерий, всех не запомнишь, конечно.
70 років тому чи не щодня, каже ветеран із Грузії, буквально прощалася з життям. Один із наймоторошніших спогадів - бомбування у польовому шпиталі. На її очах тоді загинули дві подруги, їй судилося вижити.
Івліта Кучаїдзе, ветеран Великої Вітчизняної війни:
  Я взяла одеяло, легла на пол, думаю - что будет - то будет. Началась бомбежка, бомба упала близко и все окно и двери - все в пыли было, темно было так, что я думала – все. Но, слава Богу…
На фронт Івліта Георгіївна пішла добровольцем у 19 років. У 2013-му їй вже 91-н. Усе життя після війни пропрацювала у лікарні. І сьогодні веде активне життя - головує у місцевому районному осередку ветеранів Тбілісі. Навіть не мріяла, що колись знову ступить на українську землю. Напередодні Дня перемоги радо відгукнулася на пропозицію через телеефір привітати українців зі святом. І це відіграло значущу роль.
Владислав Багинський, музичний продюсер НТКУ:
Ивита Георгиевна - она поздравляла Украину с Днем Победы и рассказала свой случай, как она воевала в Украине и говорит - я бы так хотела увидеть, как вы там живете, мои дорогие, она сказала - и эта история меня тронула
До Києва Івліта Кучаїдзе прилетіла разом з онуками. Вони вже давно дорослі, виросли на її спогадах про війну. Сьогодні теж не стримують сліз. Кажуть - побувати тут для їхньої бабусі стало здійсненням мрії.
Тимур Тарсавелідзе, онук Івліти Кучаїдзе:
Готовилась очень сильно! Еще не верила во все это - она в сказке сейчас.
Мзія Мамукашвілі, онука Івліти Кучаїдзе:
Для нее сегодня это все - и день рождения и Новый год и все, она счастлива, для нее это самый-самый счастливый день. По-моему, вы подарили ей новую жизнь.
Сьогодні гостя із Тбілісі поклала квіти до Могили невідомого солдата, а завтра планує побувати там, де стояв її шпиталь. Жінка каже: ця подія в її житті - одна з найважливіших. В одній ланці із Днем Перемоги тепер вона згадуватиме і цю подорож.
Івліта Кучаїдзе, ветеран Великої Вітчизняної війни:
Иногда сижу одна и думаю: неужели это я прошла такие страшные дни и живая.
Автор: Оксана Плаушевська. Оператор: Сергій Дунда. Перший Національний.
http://1tv.com.ua/ru/news/2013/11/06/48555

Спасибо всем нашим дорогим ветеранам, которые освободили Киев и нашу Родину!!!