Святослав Вакарчук: «У мене немає минулого життя, я не прокидався в один день знаменитим»
Це інтерв’ю в певній мірі можна вважати випадковим. Олександр Стасов на зустріч зі Святославом Вакарчуком йшов із цілком конкретного приводу — цікавила прем’єра пісні «Не йди» і, звичайно ж, майбутній альбом «Океану Ельзи», який музиканти презентують в травні. Але трапилося так, що вгамувавши конкретний інтерес, питанням: «Що нового?» була розпочата розмова про справи, яких у Вакарчука буде побільше, ніж планів, у людей, які багато мріють. А з таким співрозмовником, як Святослав, за 20 хвилин, можна встигнути обговорити новинки музики, закони термодинаміки, інтелектуальні практики і роль культури в пост колоніальному суспільстві.
— Режисер Ігор Стеколенко у роботі над кліпом «Не йди» шукав метафори, які б розкрили психологічну формулу стосунків героїв пісні. Йому це вдалося?
— Я довіряю інтуїції Ігоря Стеколенка, він разом з братом Олександром свого часу зняли декілька відео, які стали культовими для нас («911», «Квітка», «Вище неба», «Я до тебе»). Я сподіваюся, що так буде і цього разу. Мені дуже подобається сама ідея і історія, вони дуже близькі до тексту пісні. Також подобається наше камео, яке в принципі було моєю ідеєю. Я йому сказав: «Ти колись знімав кліп, підірвав машину (ред. — кліп «911»), давай ми на схожій з’явимося. Це вже буде метафізичний зміст». Трохи шкодую, що ми не з’їздили в Грузії, де проходили зйомки кліпу. «Океан Ельзи» знімали в Україні, а всі зйомки відбувалися в Грузії.
— Цього року можна відзначати повноліття відеографії «Океану Ельзи». Ви пройшли шлях від напіваматорських роликів до високобюджетного кіно.
— Для мене завжди всі відеокліпи без винятку – мої, чужі, це рекламні ролики до пісень. Розумію, що це може образити багатьох режисерів, які серйозно до цього ставляться, але я завжди вважав, якщо первинною є пісня, то все решта для того, щоб привернути увагу до неї.
Ми можемо зараз дозволити собі кіношну історію, в якій нам самим не треба зніматися, бо впізнаваність уже не потрібна. Планувалося, що групи взагалі не буде в цьому кліпі, але потім з’явилася фішка з машиною і тому вирішили знімати і нас. Ми не вперше знімаємо кліп, де група грає другорядні ролі. Це розв’язує руки режисерам. Так було, у кліпі «Життя починається знов», «На лінії вогню», така історія була з деякими іншими попередніми відео. Що тут скажеш, класно, що за 21 рік ми дозволили собі знімати такі історії, а ще більш класно, що не випустивши альбом, ми вже зняли чотири відео на пісні, що будуть в альбомі (сміється).
— Коли буде новий альбом?
— Він вийде в травні, точну дату та назву скажемо пізніше. Зараз залишилося зробити ще дві пісні, я сподіваюся, що до кінця квітня, початку травневих свят ми це зробимо, а далі вже будемо готувати його реліз.
— З ким ви працювали над альбомом?
— Над альбомом ми працювали всією групою з нашим давнім партнером Віталієм Телезиним тут, в Україні. І так складається, що продюсерів в нього три – я, вперше вирішив, що після продюсування Христини Соловій можна займатися продюсуванням пісень «Океану Ельзи» (ред. — сміється), наш гітарист Влад Опсеніца і Віталій Телезин. Ми втрьох зробили цю роботу.
Наперед можу вам сказати, поки ви не чули нових пісень, що альбом вийшов концертним і це мені дуже подобається. З часів альбому «Модель», це перший альбом, який має шанс повторити «концертність». Подивимося, як воно буде, зараз поки складно про це говорити. Але я не бачу пісень, які занадто концептуальні, щоб не грати їх під час концертів туру, тобто альбом простий. Таким прямим текстом.
— Вдруге ви відважуєтеся виступити із сольним концертом на НСК «Олімпійський».
— На щастя в групи «Океан Ельзи» багато прихильників. Іншого майданчика, на якому їх можна зібрати ми не знаємо.
— Скільки триватиме «Світовий тур»?
— Це дуже голосно сказано. Туром можна називати безперервні концерти, а можна і весь цикл концертів, зв’язаних з альбомом. У цього «Світового туру» буде українська частина, європейська, Кавказ, Середня Азія, Америка, Канада, Прибалтика. Може потім знову українська частина. Складно сказати скільки буде концертів, ми розраховуємо, що не більше ста, бо інакше ми з глузду з’їдемо. (сміється)
— Скільки у новому альбомі «війни і миру»?
— Більшість пісень в альбомі про вічні, я б сказав, про трансцендентні речі, такі як стосунки між двома людьми, але без відносно до соціальних подій. Я стараюсь писати в основному такі пісні. Винятком є пісні «Не твоя війна» та «Мить». Ще є одна пісня з яскравим соціальним підтекстом це «Еверест», яку ще не чули люди. Всі решта пісень не мають до цього ніякого відношення.
— Як людина, яка багато аналізує та формулює, на якому етапі зараз знаходиться «Океан Ельзи»?
— Ми просто робимо пісні. У термодинаміці є Цикл Карно. Ми перебуваємо на якійсь частинні цього циклу. Коли він розірветься, значить пора вже все закінчувати. Але це не означає, що ти крутишся по колу. Це як в машині двигун внутрішнього згоряння – поки бензин є, треба їхати.
— З яким настроєм повернувся з Америки?
— Я повернувся морально дуже просвітлений, а фізично дуже замучений. До сих пір не зовсім прийшов в себе. Я різко змінив спосіб життя, прочитав за чотири з невеличким місяці п’ятдесят книг знайомою і звичною мені англійською, але все ж не рідною мовою. Це викликало певне напруження, плюс зовсім інший спосіб життя, не було концертів, я багато займався інтелектуальною працею, тому трошки збився «приціл» фізично, але інтелектуально навпаки, все дуже круто.
— Що цікавить і подобається в новій музиці?
— З того, що тільки-тільки з’являється, я поки для себе нічого не відкрив, за винятком нового проекту, який ми самі будемо робити. Це буде наш другий проект після Христини Соловій, це буде дуже несподіваний хлопець..
З вже достатньо відомих я дуже люблю Vivienne Mort, «Вагоновожатые». Мені подобаються деякі пісні Pur:Pur і «Один в каное». Я люблю драйв O.Torvald, при чому для мене більше задоволення їх слухати на концерті, ніж в запису. Я говорив про це з Женею Галичем, що їм треба з цим щось робити. Та вони круті.
— Що цим музикантам треба зробити, щоб стати успішними?
— Багато хто з них вже мають успіх. Якщо мається на увазі мірило масштабності успіху, то є одна фраза з курсу теології, який я проходив у Єльському університеті: «Відмінна ступінь є найсправжнішим ворогом Богу». Це така красива інтерпретація старої російської поговірки «Лучшее — враг хорошего».
Це означає, що не обов’язково міряти успіх матеріальними речами чи стадіонами. В кожного своє. Ми живемо в такий час в такому місці, що кожен з цих хлопців і дівчат робить свою справу. Хтось з них одного дня стане гіпер популярним, не факт, що це зробить їх щасливими. Просто треба займатися музикою, і любити її. Я ніколи не думав, що Гербі Генкок заздрить групі Rolling Stones.
— Іноді від критиків української музики можна почути, що крім «Океану Ельзи» та ще кількох імен, вітчизняна музика не варта уваги.
— Українській культурі складніше, оскільки ми дуже довго мали комплекс колоніальної меншовартості. Щоб стати «пророком в своем отечестве», ти повинен бути сильніше, ніж всі інші навколо. Нам, наприклад, треба було набагато більше і тяжче доводити свою значимість, важливість і потрібність для людей, ніж у свій час багатьом нашим колегам у Росії. Але це зіграло добру службу, бо в результаті ми стали тими музикантами, які сьогодні можуть робити все, що захочуть, тому що ми пробивалися через це. І ніколи не шкодували і не жалілися на дискримінацію і ще щось. Ми розуміли, що так є. Уяви собі, що українська культура перебуває в діаспорі, або у внутрішній резервації, або в культурному гетто в своїй же країні. Є багато народів, які довгий час жили в еміграції — євреї, вірмени, китайці в Chinatown та інші. Вони завжди працювали тяжче, більше викладалися, бо розуміли, що в них шансів менше і їм треба до останнього проявити себе. І тому ці люди ставали дуже успішними, вони постійно були, так би мовити, з напруженими мускулами. Тому я українським музикантам раджу не чекати, що впаде в один день мана небесна з повного сприйняття української культури де-факто і апріорі такою, як вона є і любов’ю до неї. Ви мусите пробиватися через терни до зірок, так як зараз будує себе вся наша країна.
Музика чи культура, це одна з рефлексій з того, що відбувається в країні.
— Чи є відмінність концертів «Океану Ельзи» в Мінську чи Вільнюсі, з тими що відбуваються в Києві чи інших містах України?
— Для мене жодної різниці не існує між Києвом, Мінськом чи Нью-Йорком, тому що ми на сцені музиканти. Мені приписують певну соціальну місію під час концертів. Можливо поза виступами вона є, і я її не стидаюся, а навпаки гордий, що життя так склалося. Але на сцені ми завжди та сама рок-н-рольна група.
— Російські прапори на концертах з’являються?
— Вони сто раз з’являлися і після подій 2013 року. Люди живуть у вільному світі, вона в праві приносити ті прапори, які вони вважають за потрібне. Таке з’являлося скрізь в Білорусі, Фінляндії, Берліні, Нью-Йорку, можливо за винятком українських концертів по зрозумілих причинах. Я не збираюся придавати цьому зайву увагу, ми на сцені для зовсім іншого.
— Я мав на увазі ситуацію, яка сталася з українським прапором на концерті Земфіри у Вільнюсі.
— Я не збираюся оцінювати вчинки нікого, крім себе. За себе скажу так – я би так не вчинив.
— За роки популярності життя суттєво змінилося?
— От до прикладу: сьогодні зранку бігав по парку Слави, повз «Мистецький Арсенал», без окулярів чи інших засобів маскування 
). В метро я зараз не їжджу, а по Хрещатику ходжу. До речі, в метро не їжджу не тому, що так страшно популярності боюся, а тому що я можу собі дозволити їздити на авто, бо мені так зручніше. Якщо треба, можу проїхати в метро – нема ніяких питань. Можемо для експерименту разом проїхатися, але я не хочу, щоб потім думали, що це якась pr-історія.
У мене немає минулого життя. Я не прокидався в один день знаменитим.
http://jamfm.com.ua/?p=1941
